Емоційний розвиток у ранньому дитинстві
Емоції продовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли малюк засмучений, дорослий підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку - дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.
Емоції починають відігравати функцію передбачення. Дитина з радістю очікує приємної події, проте таке очікування часто викликає виснаження дитини, яке виявляється гіперактивністю рухів, їх недостатньою скоординованістю, плаксивістю. Тому дорослому варто поводитись спокійно, наполегливо вимагати дотримання дитиною режиму дня, звичного розпорядку.
Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Вона радіє, коли виконання дій вдається, у грі використовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується - якщо предметна дія невдала (чашка впала під стіл; пластмасовий глечик тріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок, з них є такі, якими дитина особливо часто й подовгу грається. Виникнення у дитини мотивуючих уявлень призводить до того, що відсутність улюбленої іграшки викликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іграшку дитина десь забула, загубила тощо.
Негативні емоції дитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побутовий процес.
Чимдалі виразніше виявляються вищі почуття. Побутова діяльність, залучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках викликають уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях - дитині це подобається. Щоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям.
Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмету, зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язано із пізнавальними діями (обстеженням предмету, постановкою запитань).
Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить її, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині.
Відносно однолітків у дітей проявляється суперництво, елементи заздрощів, ревнощі, які також повинен усувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадах співпраці, взаємодопомоги.
Здатність розуміти емоції інших людей та співчувати їм значно ускладнюється завдяки оволодінню мовленням: дорослий привертає увагу малюка до однолітка, коли той засмучений, пропонує йому допомогти, запитує: «Тобі не хочеться, щоб Андрійко плакав, чи не так? Давай дамо йому твоїм пароплавом погратись». Бажання малюка викликати радість іншої дитини, її посмішку, незадоволення, коли хтось плаче і страждає, стають мотивами надання іншим допомоги, підтримки. Дорослий описує і власні емоційні стани, що відкриває перед дитиною світ їх переживань. Звичайно, тут не варто переходити певної межі, пам'ятаючи про глибину й бурхливість дитячих емоцій та про той відгук, що викличуть зізнання дорослих у дітей. Мама повинна розповісти дитині, як вона засмучується, коли малюк вередує чи плаче. Якою радістю сповнюється її серце, коли синок веселий, охайний, слухняний.
Діти добре розуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. У дітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційного портрету, що склався завдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжить до бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама - може сваритись, буде незадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх не одержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих, їх аргументи: погано, бо забруднився, бо не доїв суп, бо посварився з товаришем. Згодом дитина чудово розрізняє значення оцінок «добре» і «погано».
Зародження емоційної реакції на похвалу створює умови для розвитку самолюбства і почуття гордості. Спочатку переживання гордості виникають при прямій оцінці дитини дорослим. Повторення позитивних оцінок стосовно певних якостей дитини зумовлює появу в неї стійкого почуття гордості. Виникає потреба завжди одержувати позитивну оцінку дорослого, що говорить про перші прояви почуття власної гідності. Коли нова оцінка суперечить старій, виникає опір дитини, вона продовжує пишатися тією якістю, яка позитивно оцінювалася у минулому.
Під впливом дії на малюка позитивної та негативної оцінки виникає почуття сорому, пов'язане зі всім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбності, почуття гордості й власної гідності. В основі почуття сорому лежить формування уявлень про позитивно і негативно оцінювані зразки поведінки. Сама дитина відчуває відхилення від позитивних зразків поведінки і сприймає таку ситуацію як втрату схвалення дорослих, приниження своєї гідності.
Отже, в ранньому віці:
- емоційне життя дитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка;
- дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження;
- головним джерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра, спілкування з дорослим та з ровесниками;
- емоції починають відігравати функції, пов'язані з уявленнями про предмети;
- під впливом виховання виразніше виявляються вищі почуття - естетичні, інтелектуальні, моральні;
- розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни у відносинах з дорослими, починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини - з'являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов'язані із бажанням уникнути сорому, приниження своєї гідності.
Емоційний розвиток дитини у старшому дошкільному віці
Інтенсивний розвиток особистості дошкільника визначає глибокі зміни в його емоційній сфері. Якщо у ранньому віці емоції зумовлювались безпосередньо оточуючими впливами, то у дошкільника вони починають опосередковуватись його ставленням до тих чи інших явищ. Внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими. Дитина виявляє здатність стримувати небажані емоції, скеровувати їх відповідно до вимог дорослих та до засвоєних норм поведінки. Дитина орієнтується на «добре» і «погано», «можна» і «не можна», все частіше «хочу» поступається «треба». Стримування дитиною емоцій набуває характеру їх інтеріоризації, тобто згортання зовнішніх проявів. Наприклад, вже молодший дошкільник у ситуації образи, засмучення намагається стримати сльози. Старший дошкільник при стримуванні емоцій використовує сформовані у нього уявлення про належну поведінку, особливо, коли вона пов'язана із ігровою роллю. Ось у «лікарню» принесли зайчика, якому вовк відірвав вухо. Дитина-лікар ледь стримує сльози, але «лікарі не плачуть»". Водночас, дорослий повинен серйозно поставитись до випадків, коли дошкільнику не вдається стримати своїх емоцій, не ставити при цьому непосильних вимог перед дитиною. Такі імпульсивні емоції свідчать, як правило, про тілесне неблагополуччя малюка (біль, голод, спрагу, недосипання), яке слід негайно усунути.
Зародження особистості дошкільника відбувається на основі здатності підпорядковувати суспільно важливі мотиви (треба) своїм імпульсивним бажанням (хочу). У складній системі мотивів вирізняються головні і другорядні, виникає здатність дитини підпорядковувати свою поведінку головним за рахунок втрати другорядних. Діяльність дитини набуває розгорнутого характеру, складається з кількох етапів, на основі чого зростає значення емоції у функції передбачення. Дитина хоче отримати досить віддалений результат, емоційно сприймає можливість його досягнення.
Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритись». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.
Маючи досить різноманітний досвід спілкування за допомогою мовлення, дитина засвоює навички вираження емоцій в єдності вербальних та невербальних засобів. Спочатку у спілкуванні переважають невербальні засоби вираження емоцій (міміка, виразні рухи, крик, плач), а до кінця дошкільного віку дитина вміє позначити свій емоційний стан у мовленні.
Значного прогресу зазнають вищі почуття, як неодмінна ознака особистості. Їх розвиток відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової. Важливу роль відіграє спільний характер виконання діяльності дошкільниками, коли вони мають змогу порівнювати свої результати, прагнучи до оригінальності. Наприклад, завдання прикрасити кімнату, балкон, ялинку прямо передбачає вирішення дітьми естетичної задачі, а при її досягненні діти керуються своїми естетичними уявленнями. Подальший розгляд і аналіз виконаних дітьми робіт збагачує їх уявлення про красиве. Естетичні переживання дитини особливо тісно пов'язані, з одного боку із пізнавальними процесами, а, з іншого, із етичними уявленнями. Пізнавальна активність дитини забарвлена інтенсивними переживаннями, набуваючи тим самим для дитини особливої цінності. Відкриваючи нові властивості предметів, знаходячи пояснення для таємничих та незрозумілих явищ природи, дитина переживає захоплення, радість відкриття, здивування і сумнів, що стають надбанням її досвіду на все життя. Завдяки емоційному супроводу пізнавальна діяльність набуває для дитини самоцінного характеру, вона прагне до її продовження. Помітною особливістю інтелектуальних емоцій є їх стимулюючий вплив на пізнавальну діяльність. Їх формування у дошкільника сприятливо позначається згодом на етапі шкільного навчання.
Уявлення дитини про красиве й потворне у власній поведінці слугує джерелом етичних почуттів, асоціюючись із добром і злом. У своїх малюнках дитина передає ставлення до позитивних героїв, детально промальовуючи їхнє зображення, користуючись набором кольорів. Злих героїв малюк зображає обмеженою кольоровою гамою, у вигляді аморфних образів - це може бути просто чорна пляма чи щось схоже на заплутаний клубок темних ниток.
Таким чином, у старшому дошкільному віці:
- емоції дошкільника опосередковуються його ставленням до тих чи інших явищ;
- внаслідок появи опосередкованості емоцій, вони стають більш узагальненими, усвідомленими, керованими;
- емоції у функції передбачення включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент;
- інтенсивний розвиток вищих почуттів відбувається у процесі виконання різних видів діяльності малюка - трудової, продуктивної, ігрової;
- особливістю вищих почуттів є їх тісний взаємозв'язок.
Причини емоційних порушень у дошкільному віці
Висока емоційність дитини, яка забарвлює її психічне життя і практичний досвід, становить характерну особливість дошкільного дитинства. Внутрішнім, суб'єктивним ставленням дитини до світу, до людей, до самого факту власного існування є емоційне світовідчуття. В одних випадках - це радість, повнота життя, згода зі світом і самим собою, в інших - надмірна напруженість взаємодії, стан пригніченості, знижений настрій або, навпаки, виражена агресія.
Емоційний досвід дитини – це досвід її переживань, який може мати як позитивну, так і негативну забарвленість, що безпосередньо впливає на її актуальне самопочуття. Сучасні наукові дані переконливо показують, що результат позитивно-направленого дитячого досвіду: довіра до світу, відкритість, готовність до співпраці, забезпечують основу для позитивної самореалізації зростаючої особистості.
Для психічного здоров'я дітей необхідна збалансованість позитивних і негативних емоцій, що забезпечує підтримання душевної рівноваги та життєствердної поведінки. Порушення емоційного балансу сприяє виникненню емоційних розладів, що призводять до відхилення в розвитку особистості дитини, до порушення у неї соціальних контактів.
Аналіз психологічної літератури дозволяє виділити три групи порушень у розвитку емоційної сфери дошкільника:
- розлади настрою;
- розлади поведінки;
- порушення психомоторики.
Як підкреслює Т. І. Бабаєва, умовою соціально-емоційного розвитку дитини виступає його «здатність «прочитувати» емоційний стан оточуючих людей, співпереживати і, відповідно, активно відгукуватися на це ». Тому до порушень в емоційному розвитку дошкільника можна віднести і труднощі в адекватному визначенні емоційних станів людей, тому що в практиці навчання і виховання дітей завдання формування емоційності вирішується лише фрагментарно, а переважно увага приділяється розвитку розумових процесів. Одна з причин такого становища полягає в недостатній висвітленості питання про емоційний вплив.
Порушення емоційного розвитку в дошкільному віці зумовлені трьома групами причин.
1. Конституціональні причини - тип нервової системи дитини, біотонус, соматичні особливості, порушення функціонування будь - яких органів. Соматична ослабленість внаслідок частих захворювань сприяє виникненню різних реактивних станів і невротичних реакцій переважно з астенічним компонентом. У дітей з хронічними соматичними захворюваннями емоційні порушення можуть бути не прямим результатом хвороби, а пов’язані з труднощами соціальної адаптації хворої дитини і з особливостями її самооцінки
2. Психологічні причини – особливості емоційно-вольової сфери дитини, а саме порушення адекватності її реагування на вплив ззовні, недоліки у розвитку навичок самоконтролю поведінки.
3. Особливості взаємодії дитини з соціальним оточенням. Дошкільник має свій досвід спілкування з дорослими, однолітками і особливо значущою для нього групою - сім'єю. Цей досвід може бути несприятливим:
Ø якщо дитина систематично піддається негативним оцінками з боку дорослого, вона змушена витісняти в несвідоме велику кількість інформації, що надходить з навколишнього середовища( нові переживання, що не збігаються з негативними судженнями, навіяними дорослим, сприймаються дитиною негативно, внаслідок чого вона опиняється у стресовій ситуації).
Ø при неблагополучних відносинах з однолітками виникають емоційні переживання, які характеризуються гостротою і тривалістю: розчарування, образа, гнів.
Ø сімейні конфлікти, різні вимоги до дитини, нерозуміння її інтересів також можуть викликати в дитини негативні переживання.
Ø зростання нервово-психічного напруження в складних соціально-екологічних умовах. Батьки, які перебувають у стані емоційного стресу, переживають тривогу, хвилювання, не можуть забезпечити дитині психологічний комфорт. Навпаки, вони є джерелом підвищеного неспокою, що створює передумови для виникнення емоційних розладів у дитини.
Ø авторитарний характер навчально-виховного процесу в дошкільних закладах освіти, особливостями якого є зосередження уваги лише на процесі засвоєння знань, формування вмінь та навичок, відсутність постійно діючих засобів зняття емоційної напруги, стимулювання позитивних емоцій.
Несприятливими для емоційного і особистісного розвитку дошкільника є наступні типи батьківського ставлення:
§ відкидання,
§ гіперопіка,
§ поводження з дитиною за принципом подвійного зв'язку,
§ надвимогливість,
§ ухилення від спілкування та ін..
Серед емоційних рис, що розвиваються, під впливом таких батьківських відносин, формуються агресивність, відсутність здатності до емоційної децентрації, почуття тривожності, емоційна нестійкість у спілкуванні з людьми. Тоді як тісні, насичені емоційні контакти, при яких дитина є «об'єктом доброзичливого, але вимогливого, оцінюючого ставлення, ... формують у неї упевнено оптимістичні особистісні очікування ».
До причин виникнення негативних тенденцій в поведінці дошкільників слід віднести предметну середовище, зміст якої (наприклад, іграшки, що стимулюють агресію) впливає на вибір сюжету дитячих ігор, реалізацію рольової поведінки і відповідної емоційної експресії.
Потужним імпульсом соціально-емоційного розвитку дітей є також комунікації, які можуть стати джерелом емоційних порушень у дошкільників, через невирішеність питання про дозування інформаційного «раціону». За даними ЮНЕСКО, 93% сучасних дітей 3-5 років дивляться на екран 28 годин на тиждень, тобто близько чотирьох годин на день, що набагато перевершує тривалість спілкування з дорослими. Таким чином, екран стає головним «вихователем» дитини.
Якщо дорослі або підлітки здатні критично оцінити те, що показують, можуть переключитися на інший канал або просто вимкнути телевізор, то дошкільнята дивляться все, що їм пропонують. В результаті для них характерно недорозвинення особистості, що виражається в порушеннях мови, відсутності інтересу до занять, слабкої концентрації, зниженої емоційності, відсутність співпереживання, а також в імпульсивності та ситуативності поведінки, відсутності ініціативності, низькому рівні фантазії і уяви, стереотипності мислення.
Розвиток та корекція емоційної сфери дошкільників
Важливим показником емоційно-соціального розвитку дошкільника, його повноцінного особистісного зростання є відповідність переживань реальним життєвим подіям та ситуаціям. Завдання педагогів — окультурити соціальні почуття як щодо їхнього активного прояву, так і вміння стримувати імпульсивні поривання. Педагогічні зусилля спрямовують на ознайомлення дітей дошкільного віку з абеткою людських емоцій, розвиток культури виявлення почуттів, адекватної реакції на життєві події. Потрібно організувати роботу в трьох напрямах розвитку емоційної сфери, що зумовлюють гармонійне особистісне зростання дошкільника:
• розвиток уміння розпізнавати основні емоції за характерними зовнішніми ознаками (від загального до тонко диференційованого сприймання; визначення емоційних станів, переживань як своїх, так й інших людей);
• освоєння, розширення та збагачення репертуару соціальних форм вияву своїх почуттів, що свідчить про поступовий розвиток соціальних емоцій;
• освоєння елементарних форм вербалізації власних переживань, настрою, стану та аналіз чинників, що їх викликали.
Для педагога важливо наповнювати життя дитини в дошкільному закладі психологічними ситуаціями, у яких знання про моральні (або інші) норми емоційно проживатимуться. Діти отримують потрібну інформацію та досвід проживання емоцій для того, щоб створити свій власний «емоційний фонд», за допомогою якого зможуть орієнтуватись у власних почуттях та почуттях оточення. Вони зможуть зрозуміти поділ емоційних проявів на негативні та позитивні, вчитимуться розпізнавати різницю між почуттями та вчинками. Діти усвідомлять, що немає поганих почуттів, є погані вчинки.
Основною формою корекційної роботи з дошкільнятами є курс спеціальних занять, метою яких є емоційне втілення дитини в заданий образ, ототожнення з ним, імітація різних емоційних станів. В якості основних типів педагогічного регулювання емоційного розвитку дітей на корекційних заняттях можна виділити навчально - коригуючий, направлено - коригуючий і напрямний типи.
1. Навчально - коригуючий тип регулювання характеризується такими рисами:
· орієнтацією на розвиток у дошкільнят виразної моторики - уміння активно передавати емоційні стани за допомогою міміки, пантоміміки; прагненням педагога допомогти дітям в оволодінні умінням розуміти власні емоційні стани, визначати різні емоції дорослих і дітей, виражені в міміці, пантоміма, інтонації мовлення;
· використанням педагогом групових та індивідуальних бесід про засоби емоційної виразності образу в музиці, літературі, фотографії, книжкової ілюстрації;
· вибором доступних для дітей видів діяльності: ігри, імітації, малювання;
· демонстрацією мімічних, пантомімічна, інтонаційних засобів втілення образу;
· внесенням поправок в процес виконання дитиною дій.
2. Направлено - коригуючий тип відрізняється:
· орієнтацією педагога на розвиток у дітей усвідомленого включення в процес імітації, вибору засобів досягнення виразності образу;
· стимулюванням самостійного пошуку виразних засобів передачі образу;
· спрямованістю участі дорослого на розвиток уміння аналізувати невербальні засоби емоційного втілення, використані самою дитиною та іншими дітьми.
3. Для напрямного типу педагогічного регулювання характерні:
· орієнтація на розвиток у кожної дитини індивідуальних способів емоційного самовираження в ігровій діяльності;
· стимулювання творчості та ініціативності дитини.
Вказана типологія є загальним підходом до розвитку емоційної сфери та корекції емоційних порушень у дошкільному віці.
Організація спеціальних занять щодо ознайомлення дошкільнят із емоційною сферою передбачає розподіл на підгрупи. Бажано, щоб їхній склад не був постійно сталим, тоді діти матимуть більш широкі й різноманітні можливості взаємодії між собою. Важливою умовою ефективного проведення таких занять є добровільна участь у них дітей.
Провідним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці є імітація дітьми різних емоційних станів. Значимість даного методу обумовлена рядом особливостей:
1) активні мімічні і пантомімічні прояви допомагають запобігати переростання деяких емоцій в патологію;
2) завдяки роботі м'язів обличчя і тіла забезпечується активна розрядка емоцій;
3) у дітей при довільному відтворенні виразних рухів відбувається пожвавлення відповідних емоцій і можуть виникати яскраві спогади про пережиті раніше переживання, що дозволяє знайти першопричину нервового напруження дитини і нівелювати її реальні страхи;
4) імітація здійснює функцію «початкового, вихідного орієнтування, що розвивається у суб'єкта в проблемних областях, найбільш значущих на даній конкретній ступені онтогенезу». У зв'язку з тим, що дошкільний вік є сензитивним періодом для розвитку емоційної сфери, імітація дітьми емоційних станів сприяє розширенню їх системи знань про емоції, дає можливість наочно переконатися в тому, що різні настрої, переживання виражаються в конкретних позах, жестах, міміці, рухах. Ці знання дозволяють дошкільнятам грамотніше орієнтуватися у власних емоційних станах і емоціях оточуючих;
5) імітація емоційних станів дозволяє не тільки розширити уявлення дітей про емоції, вміння їх диференціювати і розуміти, але й активізувати емоційний словник дошкільників, так як при освоєнні значення слів, що позначають емоції, діти виділяють не істотні ознаки, на основі яких формуються видові узагальнення, а ситуацію, в якій ця емоція виникла, свої дії в ній, емоційні переживання;
6) імітація емоційних станів сприяє розвитку стійкості, концентрації, переключення уваги, дозволяє довільно змінювати м'язовий тонус, що формує у дітей довільну регуляцію поведінки;
7) імітація виконує важливу функцію в соціально-емоційному розвитку дошкільника: за допомогою імітації будується образ іншої особи і, одночасно, будується і поглиблюється уявлення дитини про самому себе.
У теорії соціального навчання імітація розглядається як «ключовий процес соціалізації, як спосіб оволодіння дитиною поведінки, адекватної, схваленої в її соціальному оточенні».
Таким чином, імітація дітьми різних емоційних станів впливає на їх самопочуття, створюючи певний емоційний настрій, сприяє розвитку психомоторики, довільної регуляції поведінки, тобто є основним методом корекції емоційних порушень у дошкільному віці.
Працюючи з емоційним світом дитини педагогам потрібно дотримуватись правильної стратегії поведінки.
Стратегія поведінки педагога
Обираючи спосіб впливу на дитину, педагог повинен:
- Усвідомлювати, що емоції - провідний психічний процес у дошкільному віці, місток, який з'єднує внутрішній світ дитини із зовнішніми подіями.
- Позитивно оцінювати емоційність як даровану дитині природою чутливість.
- Ураховувати індивідуальні особливості емоційної сфери кожної дитини (вразливість, глибину почуттів, стійкість станів, емоційний досвід).
- Розрізняти прояви емоційного неблагополуччя: хворобливу подразливість, депресивні стани, страхи, фобії, неврози, тривожність, швидку втомлюваність нервової системи.
- Розуміти походження різних форм емоційного неблагополуччя дитини, серйозно до них ставитися. Не звинувачувати малюка в них, не докоряти батькам.
- Добирати індивідуальний підхід до емоційно неблагополучних дітей.
- Спонукати дітей щоденно фіксувати свій емоційний стан, за допомогою відповідних позначок та пояснювати його.
- Залучати родину до вказаного напряму педагогічної діяльності. Із допомогою оцінних суджень підносити її до рангу найбільш значущих для повноцінного розвитку дитини.
- Включати напрям роботи, пов'язаний із вихованням у дошкільників емоційної культури, до плану своєї роботи. Використовувати різні форми діяльності: образотворчу (навчати передавати стан кольором, формами, лініями, композицією); музичну (вправляти в ідентифікуванні мелодії з тим чи іншим переживанням людини); літературну (складати розповіді про різні людські стани й настрої, наприклад про здивованого хлопчика, радісну матусю, сердиту сусідку тощо).
- Під час оцінки результатів діяльності дитини, особливо навчальної, враховувати її емоційний стан, наявність чи відсутність інтересу до певного виду роботи, ставлення до конкретного дорослого як до носія вимог та експерта досягнень.
Отже, виховання емоційно-зрілої особистості, її переживань і почуттів, починаючи з перших років життя, залишається важливим педагогічним завданням, оскільки емоційне ставлення до навколишнього світу зумовлює цілі, на досягнення яких будуть використані набуті дитиною знання та вміння. Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ, а період дошкільного дитинства вважають "золотим віком" емоційного життя. Протягом перших шести років закладається основа розвитку емоційно-почуттєвої сфери людини, що є запорукою її нормального психічного розвитку, гарантії зростання гармонійної особистості
Для повноцінного емоційно-ціннісного розвитку дошкільнят педагогам варто знати не тільки індивідуальні особливості розвитку кожної дитини, а й те, на що саме потрібно звертати увагу в кожному віковому періоді.
Процес усунення відхилень у емоційній сфері дошкільника важкий і тривалий. Однак систематична всебічна робота в цьому напрямку дає позитивні зрушення. Розвиваючи дитячі емоції, створюючи умови для отримання якомога більших емоційно позитивних переживань дитиною в колективних іграх, спілкуванні, творчості, навчаючи дитину регулювати свою поведінку під впливом емоцій, знаходити оптимальний вихід із конфліктних ситуацій можна досягти того, що дитина з часом буде отримувати задоволення від спілкування з ровесниками та дорослими, позитивні навички спілкування стануть звичкою, підвищиться віра дитини у свої сили, вона навчиться приймати і визначати рівність своїх однолітків.
Діагностика емоційного розвитку дошкільнят
Колірний тест емоційних станів
Визначення настрою дитини на заняттях проводиться за допомогою колірного тесту емоційних станів на основі тесту Люшера. Поганий настрій дитини, складні взаємини з педагогом чи однолітками можуть вплинути на успішність його діяльності.
Для діагностики потрібно 8 кольорових квадратиків, які представленына малюнку.
Дитині пропонується вибрати квадратик, який схожий на його настрій під час заняття, а потім квадратик-настрій під час спілкування з педагогом. Далі для порівняння ви можете запропонувати дитині вибрати колір, який схожий на його настрій вдома, в дитячому саду, коли він спілкується з мамою, іншому і т. д.
Пропонуємо вам інтерпретацію колірних виборів і колірних асоціацій. Безумовно, слід співвіднести отримані результати з вашими спостереженнями за дитиною під час занять або спостереженнями педагога.
Синій колір - це колір вибирають спокійні, чутливі діти. Їх настрій загалом позитивно, хоча є деяка печаль. У дитини існує потреба у глибокому, розуміє його співрозмовника, в индивидуализированном спілкуванні. Заняття, де немає особистого контакту з педагогом, їм не комфортні, вони замикаються в собі, сумують.
Зелений колір - це колір вибирають діти з високим рівнем домагань. Вони відчувають потребу бути першими, потребу в похвалі. Ще для них значимо шанобливе до них ставлення з боку педагога та однолітків, вони люблять, щоб їх ставили в приклад іншим.
Червоний колір - це колір воліють енергійні, активні діти. Їм подобається пошуміти, побешкетувати, можуть бути заводієм в іграх. Колір показує, що на заняттях у дитини хороший, активний стан.
Жовтий колір означає, що дитина очікує від занять тільки хорошого, схильна слухатися педагога, виконувати його вказівки.
Фіолетовий колір - колір занадто дитячого поведінки, потребу в опіці, похвалу. Дитина може не дотримувати дистанцію у стосунках з дорослими, у разі надто суворих, жорстких вимог може вередувати, закотити істерику. В цілому настрій позитивний.
Коричневий колір - колір тривоги, дискомфорту не тільки емоційного, але й фізичного. У дитини може боліти голова, живіт, його може затошнить. Дитина може переживати із-за того, що його досягнення не відповідають очікуванням педагога або батьків.
Чорний колір - це колір вибирають діти, яким не подобається те, що відбувається на заняттях, вони висловлюють свій протест, бунтують, не підкоряються вимогам дорослих. Це стан відкритого конфлікту з педагогом чи однолітками, або з тією діяльністю, якою їм доводиться займатись.
Сірий колір - колір пасивного неприйняття. Сіре настрій означає, що дитина нудьгує на заняттях, що він байдужий до того, що відбувається, не вникає в процес, пропускає повз вуха вказівки педагога. Часто це відбувається тому, що дитина не бачить сенсу в заняттях, оскільки у нього не виходить виконувати вимоги.
Таким чином, синій, зелений, червоний, жовтий і фіолетовий кольори говорять про емоційне благополуччя дитини, а коричневий, чорний і сірий - про неблагополуччя. На основі інтерпретації кольору і спостережень за вчинками і поведінкою дитини ви можете зрозуміти, наскільки комфортні для нього заняття.
ДЕРЕВО ЕМОЦІЙ
Протягом дня ми відчуваємо величезну кількість різних емоцій, а дитина відчуває їх ще більше. І не всі вони бувають позитивними, є ще образа, злість, смуток. Все треба обов’язково промовляти. Якщо прикро – треба поговорити, виговоритися. Тільки не зопалу, коли можна випадково когось образити, а коли «хвиля» обурення спаде.
Ось один з варіантів, як можна допомогти висловити емоції.
Можна намалювати велике дерево (без листочків).
Потім повісити на двері в кімнату чи просто на видному місці. У цього дерева буде кілька важливих завдань.По-перше, воно допоможе краще висловити почуття, яке
виникло в тій чи іншій ситуації, по-друге, інші
члени і сім’ї і присутні люди знатимуть які емоції відчуває автор.
Окремо разом з дитиною потрібно намалювати листочки з емоціями і по мірі необхідності приклеювати «свій настрій». Або можна завантажити тут готовий варіант.
Можна для кожного члена сім’ї зробити своє дерево або одне велике, а у кожного буде «своя гілка».
Для підлітків можна зробити окремий напис «Не чіпати», або «Хочу побути сам». А батьки в свою чергу повинні поважати почуття дитини.
ГРА "ЗАМОК"
Прекрасна гра для відреагування емоцій, травматичних подій і просто як спосіб дізнатися про те чим живе дитина.
Виріжте замок (його можна зробити не обов’язково білим чи чорним – підійде будь-який колір). Виріжте окремо вікна та двері, які потім можна буде «відчинити». Можна, за бажанням приклеїти все на жовтий папір (потім вирізати по контуру замку) за для того, щоб створити імітацію ввімкненого світла. Все матеріал готовий!
Тепер задаємо дитині будь-яку тему і складаємо розповідь. Таким чином можна працювати в найрізноманітнішій тематиці: розлучення батьків, дитячі ревнощі, адаптація до колективу (дитячий садок, школа), страхи… і ще безліч тем.
Шаблон можна скачати тут.
Фото взяті із сайту http://www.livemaster.ru/
ГРА "ЕМОЦІЙНИЙ КУБИК 4 В 1"
Всі ігри з емоційним кубиком вимагають довіри між дорослими і дітьми.
1. Друкуємо кубик, вирізаємо і
склеюємо (або клеїмо зображення емоцій на пластмасовий чи дерев’яний кубик).
2. Кидаємо кубик по черзі.
3. Варіанти ігор:
а) Зображуємо емоцію, яка випала на кубику. Решта гравців відгадують її.
б) Згадуємо, хто з казкових героїв переживав подібні почуття і в якій ситуації: можна обговорювати різні казки, а можна одну. Наприклад, коли Буратіно був сердитим? Здивованим? Радісним? Спокійним? Сумним? Чому він радів / сумував / сердився і т.д.?
в) Згадуємо і розповідаємо ситуації зі свого життя, коли відчували ті ж емоції, що випали на кубику.
г) Починаємо придумувати казку про персонажа. Кидаємо кубик. Відповідно до емоції, яка випала продовжуємо сюжет (герой здивувався – чого). Далі кидаємо кубик. Герой зрадів – чому? Що сталося в нашій історії?
Бажаю Вам захоплюючих ігор з емоційним кубиком!
ЕМОЦІЙНЕ СУДОКУ
Пропонуємо вам для занять з дитиною у емоційне судоку. Це судоку не тільки розвиватиме логічне мислення і пам’ять, але і розширить знання дитини в області емоцій. Вам варто лише говорити з дитиною, називати почуття, відображені на смайлах, запитувати, коли такі емоції виникають.
ГРА "ДОМАЛЮЙ ПОРТРЕТ"
Дана гра прекрасно розвиває уяву. За допомогою неї можна вивчати емоції та почуття, моделюючи різні їх прояви на кожному обличчі. Завдання полягає в тому, щоб намалювати портрет на задану тематику або на вільну тему.
КАСТРЮЛЬКА ЗЛОСТІ
В кожному із нас знаходиться особлива каструлька, в яку потрапляють різні невисловлені почуття. Багато з них чомусь вважаються «поганими». Нас хтось образив, ми не відповіли на образу і не поділилися цим почуттям ні з ким, і ось все це опиняється в нашій каструльці і розтікається там зеленою калюжею; нас хтось дуже сильно розлютив, а ми не змогли себе захистити, і ось наша злість потрапляє туди ж, нас щось дратує, а ми навіть не можемо зрозуміти, що, – і ніби не помічаємо цього роздратування, а воно стікається все туди ж.
Що ж буде, коли каструлька наповниться?
Вибухне від останньої краплі! І на бідного носія цієї краплі обрушиться все, що накопичувалось іноді роками і до нього не має ніякого відношення. Знайомо? Аленайстрашніший варіант наглухо закритої каструлі, яка навіть не дозволяє собі вибухнути, а починає роз’їдати саму себе, а потім і ні в чому не винний організм.
Пора братися за очищення каструлі!
А далі використовуйте різні вправи для вираження злості (кидати в стінку який-небудь м’ячик, бити кулаками подушку, кричати в чашку…) Більше вправ для відреагування злості тут.
КАЗАНОК ГАРНОГО НАСТРОЮ
Дану вправу добре використовувати в такі моменти, коли у дитини безпосередньо трапилась якась неприємність, вона про щось сумує, переживає. Проговоріть з нею, що саме її турбує, і запропонуйте разом «поворожити». Придумайте, що б їй в цій ситуації допомогло, що для цього можна приготувати – і здійсніть задумане.
Крім того, вправа впливає на розвиток уяви, підвищує впевненість в собі.
Вік: дошкільний; молодший шкільний
Матеріали: папір різного формату; кольоровий / білий картон; фарби; набір олівців / фломастерів / крейди; ножиці, клей, пластилін.
Інструкція. «Сьогодні ми з тобою побудемо справжніми чарівниками, і зваримо відмінний настрій! Так-так, саме його! А знаєш як? Для цього у нас з тобою єчарівний рецепт!
Покладемо трохи
веселощів,
100 грам
пустощів,
200 грам гарних
жартів
І станемо все це варити 3 хвилини.
Потім ми додамо частинку
синього неба
І сонячних зайчиків
пару.
Покладемо ще свої кращі
сни
І ласкавий голос
мами.
Тепер ми це перемішаємо!
Заглянемо під кришку …
Там буде наш відмінний
настрій! Ти готовий / а приступити до чарівництва? Так? Тоді починаємо! »
Виберіть разом з дитиною якусь гарну каструльку.
Далі треба вирішити, що з чарівних інгредієнтів ви намалюєте, зліпите з пластиліну, а що просто озвучите або зобразите іншим способом.
Припустимо, небо, посмішку, і ілюстрацію до кращому сну можна намалювати або зліпити з пластиліну. Сонячний зайчик і веселощі зобразити за допомогою пантоміми, а жарт просто розповісти.
Коли всі інгредієнти будуть продумані і готові – починайте чарівництво.
Взявши казанок, починайте разом з дитиною додавати відповідні компоненти. Те, що зроблено своїми руками – кладіть в казанок, те, що ви вирішили зобразити пантомімою – покажіть. А те, що захотіли сказати – скажіть, заглядаючи всередину казанка.
По завершенню вправи запитаєте дитини, що їй найбільше сподобалося? Хотіла би вона що-небудь змінити в рецепті, додати щось своє?
Взято з сайту:
- www. kind-land.ru
- http://dytpsyholog.com/
МЕТОДИКА “ВУЛКАН” ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ТА РОБОТИ З АГРЕСІЄЮ
Млодик І.Ю. пропонує використовувати методику малювання вулкана для діагностики агресивності, а також для корекції агресивної поведінки дитини. Ціль:діагностика і корекція агресивності, виизначення “кількості” гніву і злості у дітей.Перед проведенням методики варто вияснити у дитини, чи знає вона, що таке вулкан. Інструкція: Намалюй вулкан Інтерпретація: Вулкан дитини, на чию агресію скаржаться вчителі та батьки, буде неодмінно вивергатися червоною лавою, її буде багато: чим більше агресії, тим більше вона буде займати простору на аркуші. У дітей з пригніченою агресією (тихих, зі схильністю до депресії, пасивних) лава буде вся всередині вулкана, в крайньому випадку, на їхніх малюнках вулкан буде лише злегка нею «плюватися», та й колір для зображення лави буде обраний не червоний, а сірий, оранжевий, та ін. Такий малюнок – безпечний привід поговорити про те, як взагалі живе агресія.
- Запитайте, як справляється вулкан з лавою, яка всередині нього?
- Простілкуйте за відповіддю малюка і визначте чи любить вулкан накопичувати лаву, або любить вивергатися часто і з захопленням?
- Поговоріть про те, що може трапитися при виверженні з усім, що навколо вулкана.
- Спробуйте знайти способи виверження лави, найбільш безпечні як для самого вулкана, так і для навколишнього світу.
- Після детального обговорення «вулканового» життя, перейдіть до обговорення того, як це зазвичай відбувається у людей і у дитини безпосередньо.
ГРА "ДВА ЧАРІВНИКА"
Дана справжня терапевтична гра спрямована на розвиток моральних оцінок дітей. Дуже добре в неї грати з метою вивчення емоційних станів. Головна її заслуга в тому, що вона дає можливість дитині «побувати» о образі негативного героя (побешкетувати, позлитись і т. д.), що прекрасно очищує нашу “каструльку злості”, яка є в кожного всередині.
Грати можуть діти починаючи з чотирирічного віку.
Спочатку дитині пропонується стати «добрим чарівником», а потім «злим».Спочатку пропонується зобразити міміку доброго і злого чарівників. Потім перерахувати, які добрі і злі чарівництва робить той і інший. Потім придумати, яким чином добрий чарівник знімає чари і «виправляє» погані справи злого.
Дитина може намалювати доброго і злого чарівників. У одного добре обличчя, а у іншого зле, а потім розфарбувати чарівників так, щоб відразу було видно, хто добрий, а хто злий. Намалювати чарівні предмети – чарівну паличку, чарівний еліксир, чарівну шапку і т.п. Головне, щоб відразу було видно, який добрий чарівник, а який злий.
ПАПІР СТЕРПИТЬ ВСЕ
Незвичайний спосіб познайомитись зі своїми негативними емоціями та переживаннями.
Матеріали: великі аркуші паперу (старі газети, шматки шпалер, журнали), скотч, клей, можливо, олівці чи фарби.
Інструкція: необхідно згадати про неприємні ситуації, коли ти відчував (ала) агресію, роздратування, страх, образу, біль. Дозволь цим емоціям проявитися.
Завдання: створити скульптуру під назвою «Моя емоція». Можна робити все, що завгодно: рвати папір на шматки, м’яти, топтати ногами…
Потім за допомогою скотча або клею надати паперу
якусь форму. Далі пропонується розглянути її гарненько, розповісти про неї історію (можна використовувати
метафоричні карти).
По закінченню, зі скульптурою можна зробити що завгодно: трансформувати, розфарбувати в будь-які кольори, прикрасити або розібрати на частини чи викинути.